• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Обдаровані діти

План роботи з обдарованими дітьми

І. Науково – методичне забезпечення роботи з обдарованими дітьми

ІІ. Система пошуку обдарованої молоді

ІІІ. Навчання , виховання та розвиток обдарованих дітей

ІУ. Забезпечення соціально – правових гарантій

Результати участі учнів школи в районних олімпіадах з навчальних предметів

2014-2015 навчальний рік

Вірші Анастасії Сокуренко учениці 10 класу (Вчитель української мови та літератури Устименко Т.М.)

На шляху до поетичного Олімпу

( творчі роботи обдарованих дітей)

Я-Україна.

Викохувалась богом, одна така єдина,

Любили мене люди і звали Україна.

Тим людям дарувала свою любов і ласку,

А діточкам маленьким – тиху вечірню казку.

Завжди усі привітні і хлопці і дівчата,

Коли б були розумні, то вміли б керувати.

Тяжка у мене доля, прийшла лиха година.

Тепер мене плюндрують за те, що -Україна.

Злі ненависні очі жадобою сіяють,

Усе моє надбання до себе забирають.

А я все не корюся, не зламна в мене воля

Не дам я свого степу, не забирайте поля!

Чому ж несправедлива така до мене шана?

Чи я щось наробила? Чи може я погана?

Та ні ж, я не погана! І тільки те й робила,

Що людям помагала і втіху їм дарила.

Тепер неначе Бозя, страждаю на розп'ятті,

А мене все грабують ті ворожиська кляті.

Вмиваюся сльозами я за синів убитих,

Що лиш хотіли волі, а не тих коштів литих.

Молю до Тебе Боже, лиш ти один все знаєш.

Я вірю, що невдовзі, усе ти уладнаєш.

І( Хай) забуяють маки червоні й гордовиті.

Ті маки - славні хлопці, що на війні убиті.

Заквітчана калиною із пахощами яблуні

З душею, мов перлиною, із совістю від янголів.

З яскравим очей блискотом, із усмішкою – троянд

З емоцій щирих - бризкотом, з бурхливою уявою

І скільки б, я не вижила, і скільки б не побачила.

Ту долю, що ти вишила, той сон, що розтлумачила

Я образ твій носитиму і завжди пам’ятатиму

Роками в світі житиму, тебе не забуватиму.

Тебе, моя матусенько, о зіронько небесная,

Як ти свою Настусеньку, в неділеньку воскресную

Назвала добрим іменем і долю напророчила

Сіяла чистим іменем, на щастя ніччю тихою.

Я не забуду дотик рук,

Тепло очей я не забуду.

Зірветься з болем серця стук

Як вдалині від тебе буду.

Стемніє небо, зникне сміх

І трави почорніють.

Не буде сонця, тільки сніг.

І материнські крила заніміють.

Та як згадаю я на мить її світлі, ніжні очі

Струною тихо забренить, пісня, яку щоночі

Мені, лебідко моя, співала ніжно й тихо

Голосом пташки солов’я, що відганяє лихо.

Згадую всі оті часи, як я була маленька…

І в спину - болісні списи, де ж ти, моя рідненька?

Забуду матінко усе: і горе, й сміх, і сльози.

Бурхливий вітер віднесе ті невсипущі грози.

Забути ладна я усе, тільки тебе - ніколи,

Мене врятує і спасе твоя життєва школа.

Минає день, минає ніч,

Минає рік за роком.

А ми ідемо пліч о пліч твердим сміливим кроком.

Я ще маленька, а вона -

Вже трішки з сивиною.

Адже немало літ життя у неї за спиною.

Зірвемо тайни пелену – це моя рідна ненька.

Життєвий досвід в голові і доброта з серденька.

Мов чорнобривці майорять її карі оченята.

А вії золотом горять – метеликів крилята

Ніжний, шовковий дотик рук, і теплота, мов сонця.

Я так до неї притулюсь, як в спеку до віконця.

Минуть ті дні, минуть віки,

Минуть і рік за роком

А ми все будемо іти

Твердим сміливим кроком.

Закінчилась вечірня казка, моя дитино, засинай.

А я тебе заколихаю, я заспіваю баю-бай.

Я заспіваю колискову, перенесу тебе туди,

Де не бувала ще ніколи, у дивні чарівні світи.

Я покажу лісів красоти, блакитну ясність озерець.

Запам’ятай лише турботу і доброту людських сердець.

Хоч буде зло тебе діймати, ти не лякайся, не журись.

Згадай відразу маму й тата і щиро серцем усміхнись.

І де б та доля не послала б, куди б не кинула дитя,

Щоб тільки доня щастя мала та безтурботне все життя.

Коментарi